доцент
кандидат юридичних наук
доцент
Реалізація доктрини добросовісності в корпоративних відносинах
Особливістю корпоративного права та корпоративних відносин є наявність елемента управління і деяких субординаційних зв'язків між учасниками даних відносин, а також організаційний характер відносин. Існування юридичної особи (корпорації) визначає здійснення прав учасниками корпоративних відносин, що зумовлює необхідність вибудовування взаємодії таким чином, щоб загальна справа безлічі осіб, втілена в корпорації, розумно та ефективно управлялась. Закономірно, що однією з ознак корпоративних юридичних осіб у вітчизняному законодавстві є необхідність створення органу (органів) управління. Після заснування корпоративної організації починають розгалужуватися двосторонні зв'язки між засновниками (учасниками) корпорації. Самі учасники на початку існування корпорації можуть бути менеджерами, але в міру зростання компанії та ускладнення структури бізнесу вони не в стані самостійно вирішуватимуть усі питання (особливо трансакційні та фінансові), тому вдаються до створення органів управління та виконавчих органів, внаслідок чого з'являються зв'язки також між учасниками та менеджментом (агентами). При цьому, як зазначається у науковій літературі, засновники (учасники) корпорації a priori формують волю корпорації та прагнуть через лояльні їм органи управління реалізувати свої наміри. Органи управління, таким чином, перебувають у субординації (під «корпоративною владою») від засновників (учасників) корпорації, хоча можлива зворотна ситуація, коли під вплив менеджменту потрапляють самі учасники. Цим станом речей пояснюється необхідність обмеження автономії волі одноособового виконавчого органу за допомогою «субординації», встановлення кола повноважень виконавчого органу на рівні закону, а також поява спочатку в країнах загального права, а потім і в континентальній Європі особливих «віддзеркалень» принципу добросовісності в вигляді фідуціарних обов'язків менеджменту. Також наявність корпоративного управління та корпоративної структури сприяло закріпленню на рівні законодавства обмеженої відповідальності учасників товариства. Пояснюється це тим, що у багатьох ситуаціях учасники господарського товариства (та інших форм корпорацій) у значною мірою усуваються від ведення справ товариства, делегуючи управління директорам та іншим менеджерам. Відповідно, обґрунтовано притягувати до відповідальності учасників товариства не за всі дії корпорації, а лише за ті, що викликані поганим вибором менеджерів. З точки зору теорії права, управлінський характер корпоративних правовідносин не дозволяє відносити їх до публічно-правових субординаційних правовідносин. Ми маємо справу з особливими приватно-правовими відносинами, в яких один суб'єкт (директор, член ради директорів) свідомо обмежує свою автономію волі (набуваючи замість широких управлінських повноважень) і зобов'язується діяти добрососно під наглядом учасників (засновників) та несе перед ними відповідальність. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Частина 3 статті 92 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) встановлює, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов’язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов’язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов’язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників). Частиною 3 статті 65 Господарського кодексу України визначено, що для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) виконавчий орган (одноосібний чи колегіальний) підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді (у разі її утворення). Керівник підприємства (одноосібний виконавчий орган), головний бухгалтер, голова та члени наглядової ради (у разі її утворення), голова та члени колегіального виконавчого органу підприємства є посадовими особами такого підприємства. Статутом підприємства посадовими особами підприємства можуть бути визнані й інші особи. Посадові особи підприємства мають обов’язки перед підприємством, передбачені законом, зокрема щодо належного, добросовісного та ефективного управління підприємством (фідуціарні обов’язки). Проте до цього часу ведуться дискусії що вважати під «неналежними», «нерозумними» та «несумлінними» діями зазначених осіб. Очевидно, що сумлінність та розумність керівника полягає у вжитті ним необхідних та достатніх заходів для досягнення цілей діяльності, для яких створено юридичну особу, включаючи належне виконання публічно-правових обов'язків, що покладаються на юридичну особу чинним законом. Можна визначити характерні риси сумлінності та розумності органу управління юридичною особою. По-перше, це відсутність конфлікту інтересів між органом управління та корпорацією. По-друге, це відкритість інформації про всі угоди, які здійснюються керівником від імені юридичної особи. Така інформація має бути відкрита не лише для контролюючих державних органів, а насамперед для власників суб’єкта господарювання. По-третє, про розумність та сумлінність свідчать дії органу управління, які свідчать про отримання дозволу на вчинення правочину від компетентних органів управління корпорацією. По-четверте, прагнення ввести у справи новий орган управління, підготувати його до господарської діяльності шляхом своєчасної передачі документації. По-п'яте, орган управління не знав або не повинен був знати про те, що його дії (бездіяльність) на момент їх вчинення не відповідали інтересам юридичної особи, наприклад, вчинив правочин на заздалегідь невигідних для юридичної особи умовах або із свідомо нездатною виконати зобов'язання особою . Кодексом корпоративного управління запроваджено додаткові критерії сумлінності та розумності. Крім відсутності особистої зацікавленості, дій на користь товариства, прояви обачності та турботливості які слід очікувати від хорошого керівника в аналогічній ситуації за аналогічних обставин були додані такі ознаки сумлінності як: прийняття рішень з урахуванням всієї наявної інформації, без конфлікту інтересів, з урахуванням рівного відношення до акціонерів товариства, у межах звичайного підприємницького ризику , прагнення домагатися стійкого та успішного розвитку товариства Законом України «Про акціонерні товариства» (далі — Закон про АТ) встановлюються аналогічні положення про органи управління акціонерним товариством, згідно з якими особа, яка здійснює управління акціонерним товариством, повинна діяти розумно та добросовісно (пункт 2 статті 89 Закону про АТ). Посадові особи товариства зобов’язані діяти з розумним ступенем обачності, професійності та старанності. Це означає обачність, професійність та старанність, з якими діяла б розумна особа, яка: 1) володіє таким рівнем знань, професійності та досвіду, які можна розумно очікувати від особи, яка виконує функції посадової особи товариства; 2) володіє таким рівнем знань, професійності та досвіду, який повинна мати посадова особа (п.7 статті 89 Закону про АТ). Частиною 3 статті 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» закріплено, що конфліктом інтересів є конфлікт між обов’язком посадової особи діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства в цілому та приватними інтересами посадової особи або її афілійованих осіб. Порушення принципів «сумлінності» та «розумності» під час управління юридичною особою є підставою для притягнення органу управління до корпоративної відповідальності. Отже, відповідальність органів управління є самостійним видом відповідальності у рамках господарського права. Цим зумовлено застосування принципів сумлінності та розумності у спеціальному господарсько-правовому режимі – неспроможності (банкрутстві). Відповідно до частини 3 статті 12 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що під час реалізації своїх прав та обов’язків арбітражний керуючий зобов’язаний діяти добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов’язки надано (покладено). Частиною 4 статті 92 Цивільного кодексу встановлено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Отже, з цієї норми випливають положення про осіб, які мають діяти сумлінно, а саме: по-перше, особа, яка виконує функції одноосібного виконавчого органу (директора); по-друге, члени колегіальних органів (рада директорів); по-третє, особа, яка має фактичну можливість визначати дії юридичної особи, у тому числі можливість надавати вказівки директорам та членам ради директорів (так звані «тіньові» директори, тобто фактичні бенефіціари). Як приклад щодо застосування судом норм щодо притягнення до відповідальності органу управління юридичної особи за нерозумні та недобросовісні дії можна навести приклади судової практики розгляду справ про банкрутство.
не приймав
не працював
не працював
ТОВ "Альянс-кредит", ідентиф. код юр. особи 43444090. Лекція на тему: "Правовий статус цифрових грошей НБУ". ТОВ "Кредо-голд", ідент. код юр особи 44227418, м. Київ, вул. Михайлівська ,5/6. Лекція на тему: "Новели правового регулювання діяльності ломбардів". Лекція на тему: "Особливості валютного регулювання та валютного контролю під дії воєнного стану".
не маю
не є
не здійснював
не приймав
не приймав
не отримував
не приймав
відсутня
Звіт затверджений на засіданні кафедри
Протокол № 5 від 20.11.2024