Асистент
Кандидат юридичних наук
Доцент
Оціночні поняття в праві інтелектуальної власності, 1,3 друк. арк.
Закон України «Про електронну комерцію» містить правові засади здійснення електронної комерції в Україні [5]. Слід звернути увагу на те, що електронний договір має таку ж юридичну силу, як і договір у паперовій формі, за умови дотримання встановлених у ІІІ розділі вказаного вище закону вимог. А у вказаній Директиві фактично містяться положення щодо якості (функціональності) товарів, зокрема які містять цифровий контент та цифрові послуги, які частково цілком аналогічні відповідним положенням чинного ЦК України, а частково (наприклад, пп. 28, 31 Директиви) – є такими, які варто врахувати й для вдосконалення вітчизняного законодавства. Цифровізація творчих процесів і стрімкий розвиток технологій, зокрема генеративного штучного інтелекту, актуалізують питання відмежування результатів людської інтелектуальної діяльності від автоматизованого продукування контенту. Сучасне авторське право, як і раніше, зберігає антропоцентричний, гуманістичний характер, базуючись на визнанні індивідуальності автора як першоджерела оригінальності твору. Саме в цьому контексті стає особливо важливою фіксація гуманістичних цінностей у правовому регулюванні інтелектуальної діяльності, де не лише економічний результат, а насамперед людський внесок, є підставою для надання правової охорони. Визнання особистості творця першоосновою правової охорони дозволяє зберігати гуманістичний баланс між технічною ефективністю цифрових інструментів і цінністю людського вмісту, втіленого в результатах творчості. У майбутньому, в умовах постійного вдосконалення технологій, збереження антропоцентричного підходу в авторському праві буде ключовим викликом. Це вимагає не тільки чіткого нормативного розмежування між допоміжною функцією цифрових інструментів і заміщенням людської творчості, але й подальше утвердження правової доктрини, що визнає творчість людини унікальним і незамінним джерело культурного надбання. У чинному цивільному законодавстві України містяться положення про по суті невичерпний перелік способів і методів тлумачення, передусім граматичний метод, а також такі методи, як системний, історичний, логічний, телеологічний та порівняльно-правовий, що застосовуються тоді, коли граматичного тлумачення для встановлення дійсного змісту волі сторін недостатньо. Герменевтичний підхід враховує контекст тексту правочину, наміри сторін та взаємозв’язок між окремими його частинами. Він є особливо важливим у випадках, коли буквальне значення тексту не дозволяє зрозуміти дійсного змісту правочину. У зарубіжній літературі розрізняють суб’єктивне, спрямоване на встановлення справжніх намірів сторін, включаючи аналіз їхньої поведінки, та об’єктивне тлумачення, що враховує значення слів у загальному розумінні, з урахуванням законодавчих стандартів, у контексті глобалізації важливо враховувати відмінності між правовими системами та мовами. Європейські суди активно застосовують порівняльно-правовий метод для забезпечення єдності підходів. Варто розрізняти теоретичне тлумачення, яке має переважно аналітичний характер, і практичне, що спрямоване на вирішення конкретних юридичних питань та встановлення правил поведінки в правовідносинах. В українській практиці спостерігається тенденція до врахування поведінкових аспектів сторін, зокрема доктрини заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) як додаткового критерію для встановлення дійсного змісту правочину. Визначаючи правовий режим складених творів, слід визначити, як співвідносяться поняття «автор складеного твору» та «упорядник». Можна констатувати, що вони подібні, а не тотожні, оскільки оригінальним має бути саме спосіб упорядкування складеного твору, однак не будь-яке упорядкування є оригінальним, як випливає із тез, зазначених вище. Так, упорядником є особа, яка здійснює добір, структурування, оформлення творів для внесення їх до збірки. Така особа може як здійснити творчий внесок у створення складеного твору, так і не здійснити його, тоді твору створено не буде. І тільки тоді, коли упорядник відповідний творчий внесок здійснює, упорядкування є оригінальним, а отже – виникає об’єкт авторського права – цілісний, дібраний, оформлений складений твір. Незважаючи на значний прогрес у розробці штучного інтелекту, природно залишається відкритим питання щодо рівня оригінальності творів, створених за його допомогою, як такого, що за своєю суттю є оціночним поняттям, що й не може бути раз і назавжди конкретизованим, тому потребує тільки певної уніфікації алгоритмів такої конкретизації. І хоча в цих творах можуть бути виявлені унікальні ознаки, вони залежать від алгоритмів та даних, на основі яких вони створені. Це ускладнює беззаперечне визнання таких творів повністю оригінальними, з огляду на те, що алгоритм діє як інструмент, функція, а не як незалежний автор. Алгоритми конкретизації оригінальності як оціночного поняття зокрема можуть базуватися на аналізі змісту підказок (промптів). Промпти, які використовуються для генерування контенту штучним інтелектом, та, власне, способи та етика їх використання, безперечно, також підлягають правовій оцінці, адже саме від них істотно залежить кінцевий результат. У зв’язку з цим виникає питання характеру прав, зокрема й авторських, як на самі текстові підказки (промпти), так і на результати, отримані за їх допомогою. Важливо визначати, чи застосовані промпти можуть вважатися об’єктами інтелектуальної власності, чи не було порушення прав інших осіб на ці об’єкти, а також хто з урахуванням цього буде мати права на контент, згенерований на їхній основі, та яким буде характер та обсяг цих прав.
Зауваження до проєкту Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України у зв’язку з оновленням (рекодифікацією) - преамбула, ст. 1, 54, 277, 281-4, 281-5, 297, 302-2
ДФ 2024-19
Рецензент дисертації О.В.Ніколаєвої "Правовий режим творів архітектури, створених з використанням штучного інтелекту"