-
Велика Палата
Пророк В.В.
Системне тлумачення норм права, закріплених у ЦК України, ЦПК України та Законі України "Про виконавче провадження", з урахуванням рішення ЄСПЛ від 22.11.1995 р. у справі "S.W. проти Сполученого Королівства", щодо: правонаступництва у виконавчому провадженні у разі смерті боржника – фізичної особи (а не лише припинення боржника - юридичної особи); спеціальних норм, що регулюють порядок захисту прав кредитора у спадкових правовідносинах.
-
Касаційний кримінальний суд
Яновська О.Г.
Системне тлумачення норм права, закріплених у Законі України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", щодо: застосування при визначенні розміру моральної шкоди більшої страхової суми, яка підлягає виплаті на користь потерпілого у разі настання страхового випадку, ніж встановлені законом, лише до обов’язкової складової страхової суми, розрахованої відповідно до закону; водночас це обмеження не виключає право суду задовольнити вимогу щодо більшого розміру моральної шкоди, проте щодо частки, що перевищує 5 відсотків обов’язкової складової страхової суми, — на загальних підставах, визначених ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України (з винуватця ДТП, якщо додаткову відповідальність не взяв на себе страховик в погоджених зі страхувальником умовах додаткового страхування); оскільки закон не містить поняття «перерозподіл суми відшкодування між страховиком і страхувальником» та, як наслідок, правил такого перерозподілу, розмір відшкодування страховиком є твердою, визначеною законом чи договором, страховою сумою, яка покриває розмір шкоди або повністю, або частково (у другому випадку решту розміру завданої шкоди відшкодовує власник транспортного засобу); підставою для зменшення судом розміру страхового відшкодування, яке підлягає стягненню зі страховика, є, передусім, зменшення доведеної шкоди, яка повністю покривається страховиком. У цьому випадку у разі зменшення касаційним судом у рамках процедури касаційного перегляду кримінального провадження розміру страхового відшкодування, яке підлягає стягненню із страхової компанії, суми відшкодування між ним та страхувальником як власником джерела підвищеної небезпеки, за участю якого сталася дорожньо-транспортна пригода, перерозподілу не підлягають.
Якщо ж йдеться про зменшення зобов’язання страховика без зменшення загального розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, тоді ця сума підлягає перерозподілу шляхом збільшення відповідальності власника джерела підвищеної безпеки, не покритої договором страхування.
-
Касаційний господарський суд
Погребняк В.Я.
Системне й телеологічне тлумачення норм права, закріплених у ЦК України, ГК України та Кодексу України з процедур банкрутства, щодо: спіівідношення понять: "зобов'язання" у цих кодексах та міжнародних правових актах - використовуються у двох споріднених, але не тотожних значеннях: 1) як власне правове відношення між особами; 2) як обов’язок особи (боржника), що є складовою змісту правового відношення, виникає з договору, закону або специфічного статусу цієї особи (напр., «зобов’язання держави захищати права людини»); "момент виникнення зобов'язання"; "момент вимоги та "момент виникнення права вимоги" (зокрема у цесії). «Момент виникнення вимоги» — це момент виникнення у боржника обов’язку за відповідним зобов’язанням (правовим відношенням). Залежно від умов договору чи закону, що регулюють певне правове відношення, цей момент може або визначатися кредитором шляхом активних вольових дій з пред’явлення (виставлення) вимоги боржникові, або настати автоматично — одночасно з виникненням у кредитора права на вимогу до боржника.
У цьому сенсі «відступити вимогу», тобто «відступити право вимоги» до боржника іншій особі (новому кредиторові) первісний кредитор може як після, так і до настання моменту виникнення в нього права на таку вимогу — головне, щоб таке його право було передбачене зобов’язанням й не було ним утрачене (через неналежне виконання своїх обов’язків, пропущення строку позовної давності тощо). Мораторій у Прикінцевих та перехідних положеннях ККУзПБ є адресованою судам правовою забороною здійснювати певні процесуальні дії щодо певних вимог заявників-кредиторів — відкривати провадження у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за заявою кредиторів за вимогами до боржників (за вимогами, що виникли в період з 12.03.2020 р. до моменту, що визначається певною подією, а саме до офіційного закінчення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19). Адресована судам правова заборона відкривати провадження у справах про банкрутство боржників - юридичних осіб за заявою кредиторів за вимогами до боржників: не передбачає обов’язкового причинно-наслідкового зв’язок між встановленням Кабінетом Міністрів України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19 та неспроможністю боржника виконати свої грошові зобов’язання, строк виконання яких настав; поширюється на всі випадки неплатоспроможності боржника, в тому числі викликані умисним невиконанням боржником своїх зобов’язань перед кредитором (є абсолютною забороною).
Що стосується можливих ознак зловживання правом чи інших правопорушень з боку боржника, то ці питання за відповідною заявою кредитора мають бути розглянуті й вирішені іншими уповноваженими на це особами в іншому процесуальному порядку. Відповідно до ч. 4 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Норма Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ (щодо недопущення відкриття провадження у справі про банкрутство боржників - юридичних осіб за заявою кредиторів за вимогами до боржника, що виникли з 12.03.2020 р.) набрала чинності в момент набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період здійснення заходів, спрямованих на запобіганню виникненню і поширенню коронавірусної хвороби COVID-19" (тобто в 00 год. 00 хв. 17 жовтня 2020 р.) і втратила чинність зі втратою чинності абзацом 7 п. 12 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ — в момент набрання чинності Законом України від 14.12.2021 р. № 1944-IX "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" КУзПБ" (тобто в 00 год. 00 хв. 06.01.2022 р.).
-
Велика Палата
Ситнік О.М.
Системне тлумачення норм права, закріплених у Законі України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", КЗпП, щодо: рівних прав усіх професійних спілок незалежно від їх кількості, які діють на одному й тому ж підприємстві, в установі, організації, а саме гарантованих Конституцією України рівних прав для захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів і рівності перед законом. Право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує закон, за своїм змістом належить до прав, наданих для захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів членів професійної спілки.
Передбачене законом право профспілкового органу вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства у разі порушення ним законодавства жодна норма права не пов’язує з наявністю укладеного профспілкою колективного договору з роботодавцем чи участі такої профспілки в його укладенні. Цю вимогу в інтересах своїх членів має право висунути профспілковий орган будь-якої з профспілок, що діють на одному й тому ж підприємстві, в установі, організації, незалежно від їх кількості.
-
Велика Палата
Ситнік О.М.
Системне тлумачення норм права, закріплених у Земельному кодексі України, щодо: виокремлення двох способів припинення прав на землю — добровільного (шляхом відчуження земельної ділянки чи відмови від права на земельну ділянку) та примусового (що здійснюється у спеціальному процесуальному — судовому — порядку). Статтею 140 ЗК України визначено сім підстав припинення права власності на земельну ділянку. Жодних вказівок на те, що цей перелік не є вичерпним (слова «та ін.», «тощо», «зокрема», «Цим Кодексом (законом) може бути встановлено інші підстави…») текст статті не містить. Отже, цей перелік підстав є вичерпним і розширеному (розширювальному) тлумаченню не підлягає, оскільки це порушило б принцип правової визначеності й, отже, конституційний принцип верховенства права, складовою якого є цей принцип, та Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтею 141 ЗК України визначено дев’ять підстав припинення права користування земельною ділянкою (за цим Кодексом — постійного чи строкового, передусім оренди). Жодних вказівок на те, що цей перелік не є вичерпним, текст цієї статті також не містить. Отже, цей перелік також є вичерпним і розширеному (розширювальному) тлумаченню також з вищенаведених підстав не підлягає, оскільки згідно з судовою доктриною ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу поширюється й на право користування майном (зокрема на право користування земельною ділянкою). Статтею 143 ЗК України визначено шість підстав для примусового припинення прав на земельну ділянку. Оскільки виключні переліки підстав припинення права власності та права користування земельною ділянкою вже визначено ст. 140 та 141 цього Кодексу, то очевидно, що метою ст. 143 є виокремлення з них підстав саме примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку. Аналіз цих підстав свідчить про таке: підстава а) статті 143 відповідає підставі ґ) ст. 141 й не має відповідностей у статті 140. Отже, під «правами» тут розуміється виключно право користування (причому як самостійне право — постійне користування чи оренда).
Підстави б) - ґ-1) ст. 143 також відповідають підставам або ст. 140, або ст. 141 та кореспондуються з порядками, визначеними ст. 144, 145 ЗК України. Отже, твердження, що ст. 143 розширює перелік ст. 140, є помилковим. Норми, закріплені в ст. 143 ЗК України, з точки зору загальної теорії права можна вважати спеціальними щодо відповідних норм, закріплених у ст. 140 та 141 цього Кодексу, оскільки виокремлюють ті підстави припинення прав на земельну ділянку, з яких таке припинення здійснюється спеціальним — примусовим — способом у спеціальному процесуальному — судовому — порядку. Проте змістовної колізії (суперечності, конфлікту) між загальною та спеціальною нормами, яка б вимагала від суду подолання, тут немає, оскільки жодних нових підстав припинення прав, які б не було зазначено у ст. 140 та 141, ст. 143 цього Кодексу не містить.
-
Велика Палата
Ситнік О.М.
Системне тлумачення норм права, закріплених у ЦПК України, КАС України та Законі України "Про виконавче провадження" дозволяє зробити висновок, що заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. На цю заяву не поширюється ч. 2 ст. 74 «Оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби» розділу Х «Оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби» Закону України «Про виконавче провадження», оскільки її предметом є не оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби, а виключно вступ у виконавче провадження як стягувача шляхом заміни його сторони. Жодних рішень, дій або бездіяльності з боку виконавчої служби, які б підлягали оскарженню як протиправні, немає — є передбачена законом процедура заміни сторони шляхом звернення до єдиного передбаченого законом органу, який має повноваження заміни сторони у разі вибуття (припинення стягувача внаслідок реорганізації автоматично призводить до його вибуття з провадження). На цю заяву не поширюється також ч.1 ст. 379 «Заміна сторони виконавчого провадження» розділу IV «Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» КАС України, оскільки виконавче провадження було відкрите не на виконання судового рішення в адміністративній справі, а на виконання виконавчого напису нотаріуса, отже «суду, який розглядав справу як суд першої інстанції» й був би наділений відповідним повноваженням заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, не існує. Цю заяву взагалі не може бути розглянуто в порядку адміністративного судочинства, оскільки з системного аналізу ч. 1 та 2 ст. 5 «Право на звернення до суду та способи судового захисту», частини першої ст. 19 «Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів» § 1 «Предметна юрисдикція» глави 2 «Адміністративна юрисдикція» КАС України вбачається, що необхідними ознаками предметної юрисдикції адміністративних судів є спір (конфлікт, викликаний протилежними позиціями сторін щодо певного юридично значущого предмету), порушення права особи та оскарження того, що до такого порушення призвело — рішень, дій або бездіяльності суб’єктів владних повноважень. Жодного з цих елементів (спору, рішення, дій чи бездіяльності та їх оскарження) заява не містить — йдеться не про спір (конфлікт), не про оскарження рішення, а про передбачену законом юридичну процедуру заміни сторони виконавчого провадження, щодо чого органу державної виконавчої служби не заперечує, але зробити це без судового рішення не може через відсутність відповідних повноважень.
Загалом, правозастосування (владна діяльність уповноважених органів публічної влади та їх посадових осіб із організації та забезпечення реалізації права суб’єктами в конкретних життєвих випадках) здійснюється в таких трьох випадках, кожен з яких передбачає втручання в реалізацію права певних правозастосовних органів — суб’єктів застосування права, наділених відповідними владними повноваженнями:
1) коли між суб’єктами правових відносин є спір щодо їхніх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, який вони не можуть вирішити самостійно (напр., спір щодо виконання договору або права власності; правозастосовним органом у цьому випадку виступає, як правило, суд, до якого одна зі сторін спору звертається з позовом чи іншою заявою);
2) коли наявні ознаки правопорушення — невиконання суб’єктом його юридичного обов’язку чи порушення його суб’єктивного права (напр., крадіжка, порушення режиму надзвичайного стану; правозастосовним органом у цьому випадку виступає, як правило, поліція або інший орган охорони правопорядку);
3) коли умовою реалізації права є врахування певних конкретних обставин, що потребують зовнішнього публічно-владного встановлення і контролю (напр., реєстрація шлюбу, отримання паспорту для виїзду за кордон; правозастосовним органом у цьому випадку виступає відповідний орган державної влади, уповноважений на певну офіційну дію або видачу певного офіційного документу).
Ця справа відноситься саме до третього випадку правозастосування, тоді як предметна юрисдикція адміністративних судів поширюється виключно на перший випадок.
-
Велика Палата
Штелик С.П.
Системне тлумачення норм права, закріплених у ЦК України, ЦПК України та Законі України "Про порядок відшкодування шкоди, завданих громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", щодо: поширення приписів ч. 2 ст. 625 ЦПК України на спірні правовідносини зі сплати Державною казначейською службою суми боргу перед громадянином з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання та 3 % річних; визначення моменту виникнення прострочення - з моменту набрання чинності судовим рішенням про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями, чи з моменту вчинення незаконної дії (який водночас є й моментом завдання шкоди).