Доцент
к.ю.н.
доцент
Удосконалення правового регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності держави
1.5
1.Основним джерелом вітчизняних інновацій є державний сектор науки, який спрямований на забезпечення національної безпеки та розв’язання соціально-економічних завдань і є однією з найважливіших частин національної інноваційної системи. У сучасних умовах в Україні значимість державного сектору науки визначається його домінантною часткою в загальній кількості досліджень і в обсягах фінансування науково-дослідницької і дослідно-конструкторської робіт. Державний сектор науки є практично єдиним виконавцем військово-орієнтованих фундаментальних і прикладних досліджень, основна особливість яких полягає в неможливості їх імпортозаміщення. До складу державного сектору науки входять такі окремі сегменти, як академічний, галузевий, вузівський. Кожен із цих сегментів представлений окремим суб’єктним складом організацій державного сектору науки (наукові організації НАН України, галузевих академій наук, вищі навчальні заклади тощо). Для ефективного функціонування державного сектору науки необхідним є забезпечення законодавством України комплексу заходів для його підтримки і забезпечення конструктивної взаємодії з наукою приватного сектору та реальною економікою. Насамперед у чинному законодавстві необхідно дати визначення державного сектору науки, його структури, основних завдань, прав та обов’язків його учасників. Відсутність такого визначення не створює основи для комплексного правового забезпечення функціонування державного сектору науки, усунення загроз його сталого розвитку, дає можливість використовувати таке поняття в різних значеннях. Потребує уточнення законодавче визначення поняття «державна наукова установа», яке б закріплювало відповідні якісні й кількісні критерії та відображало специфічні особливості наукової організації як суб’єкта господарської діяльності. Державні організації наукової та науково-технічної діяльності — це організації наукової та науковотехнічної діяльності, які засновані на державній власності. Із метою активізації науково-технічної діяльності державних наукових установ уважаємо за необхідне відповідно до світових тенденцій запровадити дійові організаційно-правові механізми й процедури залучення наукових організацій державного сектору науки в інноваційні процеси. У зв’язку із цим важливими напрямками правового забезпечення використання державного сектору науки є: – у системі державно-приватного партнерства у сфері науки та інновацій на основі поєднання результатів фундаментальних і прикладних досліджень та розробок із широкого спектру проблем із можливістю комерційного інвестування, захисту прав інвестора на використання інновацій. Інноваційний об’єкт, створений суб’єктом недержавного сектору економіки та/або фізичною особою за кошти держави або територіальної громади, належить державі або територіальній громаді, якщо інше не передбачено договором або законом, та знаходиться в управлінні органу, визначеного розпорядником відповідних бюджетних коштів; – законодавче закріплення поняття інноваційних об’єктів держави та територіальних громад. Інноваційними об’єктами держави та територіальних громад є інноваційні розробки та інноваційні продукти, які створені або придбані за рахунок коштів держави або територіальної громади. Інноваційними об’єктами держави та територіальних громад є інноваційні розробки та інноваційні продукти, які передані державі або територіальній громаді на безоплатній основі; – визначення розпорядників інноваційних об’єктів держави. Виключні права на результати інтелектуальної діяльності в державному секторі економіки належать державі. Держава в особі органу (розпорядника першого рівня), до сфери управління якого відноситься суб’єкт господарювання чи організація наукової та науково-технічної діяльності, надає розпорядникам другого рівня (державним суб’єктам господарювання чи організаціям наукової та науково-технічної діяльності) дозвіл на розпорядження невиключними правами на результати інтелектуальної діяльності. Ці дозволи варто поділити на декілька видів залежно від способу передачі невиключних прав на результати інтелектуальної діяльності та належності інформації до державної або службової таємниці: – відкритий дозвіл, який надає право передачі невиключних прав на підставі ліцензійних угод відповідно до Порядку ціноутворення, що має визначатися КМУ; – індивідуальний дозвіл — надає право на разову передачу невиключних прав на результати інтелектуальної діяльності до статутного капіталу господарської організації; – спеціальний дозвіл — надає право на разову передачу невиключних прав у порядку, визначеному дозволом результатів інтелектуальної діяльності, які містять державну чи службову таємницю, або виключних прав на результати інтелектуальної діяльності. Порядок видачі дозволів повинен визначатися Кабінетом Міністрів України. Окремим напрямком удосконалення правового регулювання є захист інтелектуальних прав держав. Із цією метою необхідно, на нашу думку, запровадити Єдиний реєстр інноваційних об’єктів держави та територіальних громад як автоматизованої системи збирання, накопичення та опрацювання даних про інноваційні об’єкти держави й територіальних громад операції з ними. Такий захід дозволить забезпечити єдиний державний облік та ідентифікацію інноваційних об’єктів держави й територіальних громад; класифікацію інноваційних об’єктів держави й територіальних громад для отримання статистичної інформації у формалізованому вигляді; правову охорону інноваційних об’єктів держави й територіальних громад; проведення спостережень за структурними змінами в науковій та науково-технічній діяльності державних і комунальних ВНЗ та наукових установ, створенням інноваційних продуктів, ефективним використанням коштів держави та територіальних громад. 2. В правовій регламентації здійснення інвестиційної діяльності повинен бути чітко визначений баланс приватних та публічних інтересів. Такий баланс повинен закріплюватися, в першу чергу, на конституційному рівні, зокрема в статті 42 Основного Закону. На рівні принципових положень необхідно закріпити, що кожен має право на заняття підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом та здійснюється з метою розвитку держави на основі досягнення позитивного соціального, екологічного та економічного результатів. Забезпечення інвестиційної безпеки національної економіки потребує:- формування правих механізмів державного регулювання безпеки в інвестиційній сфері; - формування правової основи створення і вдосконалення сприятливого інвестиційного клімату; - формування правових механізмів розвитку і вдосконалення якості інвестиційного потенціалу національної економіки; - правового врегулювання функціонування рівнів забезпечення інвестиційної безпеки з визначенням кола суб'єктів та їх компетенції по здійсненню такої діяльності. Розмежувати функції суб'єктів по нейтралізації наявних загроз(поточна інвестиційна безпека) і відвертанню можливих (перспективна інвестиційна безпека); - врегулювання форм та порядку взаємодії суб'єктів, що здійснюють діяльність у сфері забезпечення інвестиційної безпеки. З боку держави це податковий, фінансовий,адміністративний контроль, а недержавні суб'єкти здійснюють контроль через спеціальні установи (аудиторські фірми, третейські суди і тому подібне) і громадські об'єднання. Крім того, конкретні форми контролю утворюють ланцюг зворотного зв'язку і коригування поставлених завдань для досягнення максимальної ефективності функціонування системи. З позицій структури правового механізму забезпечення інвестиційної безпеки необхідно включити три взаємозв'язані складові: формування інвестиційного активу, інвестування і реалізації інвестиційного проекту. Перша складова правового механізму забезпечення інвестиційної безпеки - формування інвестиційного активу – полягає в створенні правових передумов стабільного і стійкого накопичення ресурсів і їх трансформацію в інвестиції. Складова інвестування – формування правових засобів вкладення інвестицій, стабілізацію, подовження і здешевлення інвестиційного циклу господарюючих суб'єктів. Механізм реалізації спрямований на безперешкодне, ефективне використання результатів інвестиційної діяльності в національній економіці і за її межами. Кожній складовій механізму забезпечення інвестиційної безпеки повинен відповідати відповідний правовий режим, зумовлений формами власності інвестицій та об’єктів інвестиційної діяльності, видом ресурсів та правового режиму їх використання з гармонічним поєднанням публічних та приватних інтересів. З метою формування національного законодавства, яке б забезпечило дієву основу функціонування механізму забезпечення безпеки інвестиційного ринку України необхідно: - визначити невід’ємним елементом формування державної інвестиційної політики дотримання принципу інвестиційної безпеки; - класифікувати та нормативно визначити чинники, що детермінують інвестиційну безпеку національної економіки; - визначити методи та засоби забезпечення державного регулювання інвестиційної безпеки економіки України (прямі, непрямі (прямі, непрямі, адміністративні, організаційні, фінансові і т.п.) ; - визначити інструменти інвестиційної політики, спрямованої на розширене відтворення і посилення його інноваційною складовою; - визначити домінанти (сегменти) економіки в загальному об'ємі залучених і освоєних інвестицій, які б виступили інвестиційним локомотивом галузей, в які вони забезпечують; - визначати ступінь дії загроз прямих іноземних інвестицій безпеці країни, регіону, галузі , виявляти причини їхньої появи та формулювати на їх основі завдання і способів протидії таким загрозам; - законодавчо визначити вилучення із національного режиму для іноземних економічних агентів, у разі походження ПІІ з недружніх країн з урахуванням особливостей об’єктів інвестування; - визначити види обмежень для іноземних економічних агентів в участі у приватизації державного та комунального майна. Ухвалення рішень у сфері інвестиційної безпеки потребує законодавчого визначення іноземного економічного агента. Економічний агент – це особа, група осіб, установа чи група установ, які за допомогою своїх раціонально прийнятих рішень і дій в певній формі впливають на економіку. Іноземним економічним агентом, в першу чергу, повинен визначатися іноземний інвестор, а також реципієнт інвестицій, який отримує кошти чи інше майно від іноземної держави, її державних органів, міжнародних організацій, іноземних організацій чи іноземців, чи від уповноважених ними осіб безпосередньо, чи через резидентів з вказаних джерел. Таким чином, необхідно визначити три кваліфікуючі ознаки іноземного економічного агента: отримання інвестицій з іноземних джерел прямо або опосередковано, друга ознака — прийнятих рішень і вчинення дій, які в певній формі впливають на економіку держави, третя ознака - суб’єктна (іноземний інвестор або реципієнт інвестицій).
не приймав
не працював
не працював
не читав
не маю
не є
не був
не мав
не приймав
не приймав
не отримував
Звіт затверджений на засіданні кафедри
Протокол № від