професорка кафедри екологічного права (0,8 ставки)
докторка юридичних наук
професорка
Проблеми законодавчого забезпечення екологічної безпеки в сфері права природокористування в умовах воєнного стану та євроінтеграції
7.2
На підставі науково-теоретичного аналізу національного законодавства доведено, що кліматичні правовідносини поступово формуються і виокремлюються в самостійний міжгалузевий інститут як екологічного, енергетичного, аграрного, права екологічної безпеки, так і міжнародного і права ЄС та ін., а також відповідний інститут законодавства. У перспективі сподіваємося на проведення систематизації кліматичного законодавства. На наше переконання, ймовірно сформується самостійна галузь публічного права – кліматичне. До такого висновку нас підштовхує той факт, що законодавче забезпечення (інститут законодавства) як на національному рівні, так і наднаціональному, яким притаманна внутрішня диференціація, уже існує. Як свідчать результати дослідження, національне кліматичне законодавство виникло і розвивалося в межах екологічної охоронної спрямованості (деякі науковці наголошують виключно на його природоохоронній складовій), а саме атмосфероохоронного, озоноохоронного законодавства. Однак поряд із згаданим воно бере свої витоки, тісно пов’язане і корелюється з безпековим (у сфері екологічної, енергетичної, продовольчої та ін. безпеки). Доведено, що положення кліматичного законодавства ґрунтуються на міжнародних зобов’язаннях нашої держави і спираються на приписи прийнятих на їх підставі політико-програмних документів стратегічного розвитку нашої країни. Зокрема, засадничі принципи знайшли відображення в політико-програмних актах секторальних кліматичних політик для енергетики, промисловості, транспорту, житлово-комунального господарства, аграрного сектору та інших галузей. Вказане повністю узгоджується з тим, що відповідно до вимог ЄС кліматична політика має бути інтегрована до галузевих політик, поряд з їх екологізацією. Беручи до уваги наведене, наголошено, що сучасна кліматична політика має вибудовуватися на кроссекторальному рівні задля забезпечення збереження сталості екосистем, ландшафтного й біологічного різноманіття, прискорення переходу до систем енергозбереження з низьким вмістом вуглецю, зменшення залежності від викопного палива, поширення використання відновлюваних джерел енергії, поліпшення енергоефективності, а також підвищення адаптаційного потенціалу природних ресурсів до кліматичних змін. Доцільним вважаємо вже зараз уведення і викладання відповідної навчальної дисципліни (зокрема, «Кліматичне право», «Законодавчі засади адаптації до кліматичних змін» тощо) в юридичних закладах вищої освіти, зазначимо, що науковцями наведені переконливі обґрунтування щодо доречності її запровадження в навчальний процес. Крім того, аргументовано, що досягнення кліматичної нейтральності й забезпечення екологічної безпеки мають розглядатися як взаємозалежні візії національної внутрішньої та зовнішньої політики в умовах сьогодення і повоєнного відновлення. Подальше формування кліматичної політики сприятиме: оптимізації функціонально-організаційних засад інституцій управління; впорядкуванню їх компетенції та повноважень на засадах забезпечення досягнення кліматичної нейтральності й сталого розвитку; дотриманню вимог кліматичної та екологічної безпеки, екологічних імперативів; попередженню екологічних ризиків тощо. Вбачається, що об’єктом подальших наукових досліджень мають стати питання захисту кліматичних прав людства, які, на наш погляд, усім державам слід визнати «основоположним правом на цивілізоване майбутнє». Зазначимо, що досі бракує відповідного спеціального закону, а також узгодженої Концепції (відповідного Плану дій) систематизації національного кліматичного законодавства в контексті його європеїзації, а це, у свою чергу, є нагальною потребою для подальшого розвитку та відновлення держави в умовах збройної агресії з боку рф як в економічному, соціальному, екологічному, так і безпековому аспектах. Досліджено еколого-правову складову кримінальних правопорушень в умовах воєнного стану, оскільки через умисні дії військових армії країни-агресора підвищується ризик виникнення техногенних аварій, екологічних катастроф, що загрожують безпеці, у тому числі й екологічній, людства, міжнародному правопорядку. Аргументовано, що наслідки воєнного конфлікту для довкілля, життя і здоров’я людей вже зараз розглядаються як катастрофічні. Доведено, що екологічну кризу доцільно визнати екзистенційною загрозою національній безпеці України. Висвітлено нагальні питання формування напрямів міждисциплінарних (синергетичних) зв’язків науки екологічного права з кримінальним правом та іншими сферами наукових знань. Актуалізується розгляд окресленої проблеми ще й тому, що окремі кримінальні правопорушення не лише заподіюють шкоду довкіллю і призводять до знищення останнього, а й також посягають на мир, міжнародний правопорядок і безпеку людства, з огляду на що міжнародним кримінальним правом визнаються воєнними злочинами. Йдеться про такі склади кримінальних правопорушень, як порушення законів і звичаїв війни (ст. 438 КК України), екоцид (ст. 441 КК України). Обґрунтовано доцільність удосконалення чинного кримінального законодавства й механізму юридичної відповідальності, яка задовольняла б вимогу пропорційності – співрозмірності покарання тяжкості й наслідкам вчинених діянь. Мотивовано доцільність подальшої кримінально-правової заборони екоциду в проєкті нового КК України з урахуванням його ступеня суспільної небезпечності, тяжкості наслідків, які мають масштабний і довготривалий характер для довкілля й всього людства. Доведено, що екологічна функція держави із забезпечення екологічної безпеки, основоположних конституційних екологічних прав громадян, підтримання екологічної рівноваги і сталого розвитку на території України має стати наративом сьогодення, а отже, довкіллєву безпекову складову варто включити до секторальних програм відновлення держави задля формування нового екологічного правопорядку під час воєнного стану для України і країн Європи. Спираючись на власні висновки й узагальнення, надано пропозиції та рекомендації стосовно вдосконалення чинного національного законодавства й екологізації секторальних складових національної політики. Аргументовано, що на законодавчому рівні мають бути закріплені правові механізми фіксації та визначення розміру екологічної шкоди, завданої природним ресурсам і комплексам унаслідок збройної агресії та бойових дій під час дії воєнного стану. На підставі проведеного аналізу доведено, що в чинному Кримінальному кодексу України більшість кримінально-правових норм, у яких встановлено кримінальну відповідальність за кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства й міжнародного правопорядку, у тому числі й порушення законів і звичаїв війни, екоцид, є бланкетними. З огляду на це для з’ясування змісту кримінально протиправного діяння яких необхідно звернутися до положень інших галузей права, а саме екологічного права, законодавства, еколого-правової доктрини, а також до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права – відповідних правил, конвенцій, додаткових протоколів до них, норм звичаєвого права та ін. Аргументовано, що документування екологічної шкоди із подальшим її доказуванням у міжнародних інституціях повинно враховувати як певний вид екологічної шкоди, так і механізм відшкодування, що впливатиме на процес доказування у майбутньому. Обґрунтовано, що пряма шкода, завдана довкіллю, є водночас і опосередкованою шкодою життю і здоров’ю людей. Зараз доцільно всіх зусиль докласти до формування дієвого механізму нормативно-правового врегулювання питань, пов’язаних із визначенням збитків, їх пред’явлення агресору і стягнення у подальшому компенсації. При цьому особливу увагу потрібно приділити фіксації та збиранню доказової бази (проб води, зразків ґрунту тощо) відразу після вчинення акту еколого небезпечного діяння, як, наприклад, ракетний удар по об’єктах підвищеної небезпеки, задля отримання максимально достовірних показників впливу на довкілля й здоров’я людини, а також забезпечення неупередженості й об’єктивності відповідної інформації, що відповідає принципам національного й міжнародного судочинства. У той же час самі методи збору доказів повинні враховувати практику доказування в Міжнародних судах і Компенсаційній Комісії ООН. Акцентовано увагу на: модернізації візій державної політики на засадах Європейського зеленого курсу та сталого розвитку, доцільності наскрізності екологічної політики у воєнний і повоєнний періоди, дотриманні екологічних стандартів і правових механізмів при плануванні й розбудові країни, залученні і створенні цільових (донорських) фондів до відтворення і збереження екосистем, у т.ч. на засадах Стратегії ЄС з біологічного різноманіття до 2030 р.. Наголошено на необхідності реформування засад функціонування Державного фонду охорони навколишнього природного середовища.
1. Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № 86847 монографія «Правове та законодавче забезпечення економічної безпеки України». Автори: Білоусов Є. М., Гетьман А. П., Анісімова Г. В. , Шевченко Л. С., Клімова Г. П., Петришина М. О., Ярошенко О. М., Вапнярчук Н. М., Юшко А. М. Юшко А. М., Битяк О. Ю., Матвєєва А. В., Семенишин А. В., Борисов І. В., Курашова І. М., Черняєва Д. О., Вороніна І. С. Авторські майнові права належать Науково-дослідному інституту правового забезпечення інноваційного розвитку Національної академії правових наук України. Україна, вул. Чернишевська, 80, м. Харків. Дата реєстрації 15.03.2019 р. 2. Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № 109397 від 12.11.2021 року наукова монографія «Теоретичні засади розвитку екологічного законодавства в контексті природно-правової доктрини»; Анісімова Ганна Валеріївна.
членкиня Спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 з присудження наукового ступеня доктора наук. Діє відповідно до наказу Міністерства освіти та науки України No 320 від 07.04.2022. Термін повноважень спеціалізованої вченої ради з 07.04.22 р. до 07.04.2025 р
Фелонюк Д. Л., кандидат юридичних наук, 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право, «Сучасна екологічна політика України: правові засади інституційно-функціонального забезпечення формування та здійснення», 2023.
Керівник науково-дослідної роботи за темою «Безпекове довкілля України: національні та міжнародно-правові аспекти» науково-дослідницького сектору НЮУ імені Ярослава Мудрого.
Почесна грамота НЮУ ім. Ярослава Мудрого за вагомий особистий внесок у розвиток юридичної освіти і науки, сумліну працю, плідну наукову діяльніцсть та з нагоди святкування Дня юриста (2023)
За результатами 2023 року: Індекс впливовості науковця h-індекс у Google Scholar h-індекс: 11 11Х10=110 Індекс впливовості науковця h-індекс у Scopus/ Web of Science Scopus h-индекс: 4 4Х100=400 Цитованість науковця у Google Scholar (за кожні 5 цитувань) 8 40:5=8 Цитованість науковця у Scopus /Web of Science (без самоцитування) 11х25=275 Здійснювалась діяльність за спеціальністю у формі участі у професійних та/або громадських об’єднаннях: 1. Всеукраїнська екологічна ліга (членський квіток № 5472 від 06.12.2018 р.). 2. Член Союзу юристів України. Здійснювалось керівництво постійно діючим студентським науковим гуртком з екологічного права на 3 та 4 курсах (ІІ та ІІІ потік) факультету юстиції Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Приймала участь у резензування наукових статей у фахових виданнях (прорецензовано 1 статті на платформі НЮУ ім. Ярослава Мудрого). Приймала участь у організації: 1. Круглого столу «Актуальні проблеми земельного, аграрного та екологічного права в умовах сучасних викликів і загроз», присвячений 100-річчю з дня народження доктора юридичних наук, професора Вовка Ю. О., 12 травня 2023 року, м. Харків 2.VІІ Харківського міжнародного юридичного форуму. Панельна дискусія: «Еколого-правова доктрина України: на шляху до безпеки, відновлення та Зеленого порядку денного ЄС», 28 вересня 2023, м. Харків.– модератор 3. Студентської науково-практичної конференції «Теоретико-правові засади участі адвоката в аграрних, земельних та екологічних спорах», 8 листопада 2023 року, м. Харків. Експерт секції 18 «Право» Наукової ради МОН України (Наказ МОН України ввід 12.12.2022 № 1111 «Про затвердження списків експертів з експертизи проєктів наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок, що подаються для участі у конкурсах, які проводитиме Міністерство освіти і науки України, та звітів про їх виконання за тематичними напрямами, за якими буде здійснюватися експертиза»). Членкиня робочої групи з удосконалення системі екологічної освіти в Україні відповідно до рішення Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування від 23.02.22 № 115/8. Підготовлено під науковим керівництвом 5 тез наукових доповідей студентів Факультету юстиції (з них 4 на Міжнародну науково-практичну конференцію "Юридична осінь-2023").
Звіт затверджений на засіданні кафедри
Протокол № від