Асистент кафедри цивільно-правової політики, права інтелектуальної власності та інновацій
Кандидат юридичних наук
-
Оціночні поняття в правовому регулюванні використання інформаційних технологій
0.83
1. Позитивним досвідом системи відшкодування громадянам збитків, завданих воєнними діями, в Державі Ізраїль є насамперед взяття на себе відповідальності державою за статки своїх громадян, оскільки власне держава і є інституцією, яка повинна дбати про їхню безпеку. Водночас логічною є й певна забюрократизованість цього процесу, необхідність дотримання чітких інструкцій та надання довідок, яка пояснюється тим, що мова йде про кошти платників податків. Крім того, важливим є якомога більш швидке прибуття працівників правоохоронних органів на місце події з метою документування обставин. 2. Виникає питання до доцільності застосування цього терміну прав особливого роду (sui generis), хоча, слід зауважити, у сфері інтелектуальної власності він є звичним. Бо фактично мова йде про майновий аспект прав інтелектуальної власності. А конструкція «особливого роду» одразу містить невизначеність, яка, утім, майже одразу усувається посиланням на статтю 12 того ж Закону України «Про авторське право і суміжні права». Крім того, якщо розглядати поняття права особливого роду з погляду їх як оціночного поняття, яке потребуватиме конкретизації в процесі правозастосування, то саме тут цієї оціночності не відслідковується. Гнучкості в норму права не додається. Цього не відбувається саме через наявність прямої відсилки на згадану вище статтю 12. Тобто поняття прав особливого роду цілком конкретно в цьому випадку дорівнює майновим правам інтелектуальної власності на твір. Тільки твором ми його не називаємо, бо людської творчості в ньому немає. Тому конструкція «sui generis» більше пасує як інструмент для наукових пошуків, ніж інструмент законодавчої техніки. Зважаючи на принцип визначеності нормативного матеріалу як складника реалізації принципу верховенства права. Хоча, безумовно, пряма вказівка в законі на об’єкти, створені за допомогою комп’ютерної програми, означає, що в законодавстві є реакція на зміни в суспільних відносинах. 3. Право власності може встановлюватися тільки на неподільні об’єкти незавершеного будівництва (стаття 3 Закону "Про гарантування речових прав на об’єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому "), а от спеціальне майнове право (що є також законодавчою новелою) може встановлюватися як на подільні і неподільні об’єкти незавершеного будівництва, так і на майбутні об’єкти нерухомості. При цьому якщо зі змістом права власності все зрозуміло (мова йде про усталену тріаду повноважень власника), то в змісті спеціального майнового права відсутня правоможність користування, зате фактично міститься спеціальний спосіб захисту – «праві особи, за якою зареєстровано таке право, вимагати закінчення будівництва об’єкта (у тому числі об’єкта, складовою частиною якого є майбутній об’єкт нерухомості) та прийняття його в експлуатацію, що має наслідком набуття такою особою права власності на об’єкт нерухомого майна, який відповідає зазначеним у договорі технічним характеристикам відповідного об’єкта» (п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону). Причому наявність спеціального майнового права ніби відстрочує набуття права власності на майбутній об’єкт нерухомості до моменту прийняття його в експлуатацію. Хоча, якщо бути точними, у такому разі право власності право власності реєструється на чинний об’єкт нерухомості, а не на фікцію. Водночас незалежно від того, яке саме майнове право на об’єкт реєструється, ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження об’єкта незавершеного будівництва, майбутнього об’єкта нерухомості, об’єкта нерухомого майна до передачі власнику об’єкта нерухомого майна за актом приймання-передачі несе продавець за договором купівлі-продажу майбутнього об’єкта нерухомості (перший продаж) (ст. 20 Закону). Тому питання про те, чи необхідно було вводити в законодавство нові спеціальні для відносин будівництва терміни на позначення об’єктів цих правовідносин, залишається натепер відкритим і потребує відслідковування на практиці. 4. Правова наука не може бути вільною від суб’єктивізму науковця, тому говорити про його цінності та принципи є доволі важливою, навіть базовою частиною наукової праці. Цьому сприяють такі питання: якими цінностями слід керуватися, проводячи своє дослідження; що потрібно зробити, щоб були враховані права учасників; на які моральні проблеми та характеристики необхідно зважати; які виникають міжкультурні та моральні проблеми і як їх вирішувати тощо. Власне, сама сутність права як найвищого регулятора зумовлює наявність подібних питань для науковця-правника, оскільки ефективність правового регулювання оцінюється з позиції того, наскільки воно допомагатиме дотриманню як прав окремої людини, так і інтересів суспільства.
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Звіт затверджений на засіданні кафедри
Протокол № 6 від 15.11.2023