-
Касаційний цивільний суд
Гулько Б.І.
1) Юрисдикція загальних судів поширюється на спори щодо користування приміщеннями культових споруд — монастирів (келіями), оскільки ці спори за своєю природою є правовими. 2) Келія є окремою кімнатою в монастирі, житлом ченця/черниці, призначеним для його/її постійного проживання в цьому монастирі отже, має необхідні ознаки спеціального «житла», прив’язаного до статусу користувача (за певною аналогією зі службовим житлом). Отже, втрата (позбавлення, відмова від) цього статусу тягне за собою втрату права на користування цим житлом.
-
Велика Палата
Штелик С.П.
1) Частину третю ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції, чинній з 11.07.2014 р., до договору неплатоспроможного банку, що був укладений до 11.07.2014 р., не може бути застосовано, оскільки закон, яким цю редакцію цієї часини було закріплено, не має зворотної (ретроактивної) дії. 2) Водночас можливість чи неможливість застосування до спірних правовідносин норми (юридичного правила, що закріплене в законі) про нікчемність іпотечного договору залежить від того, чи існувала ця норма саме в тій редакції Частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що діяла на момент укладення цього договору. Якщо норма (юридичне правило) про нікчемність договору на зазначеній в оскаржених рішеннях підставі існувала й продовжила своє існування в новій редакції Закону (тій саме або іншій статті, частині статті цього Закону), причому без суттєвих змін, які б свідчили про зміну правового регулювання спірних правовідносин, то її слід застосувати, а посилання на пізнішу редакцію слід кваліфікувати як технічну помилку, що не впливає на правомірність оскаржених рішень й не є підставою для їх скасування.
Якщо ж норми (юридичного правила) про нікчемність договору на зазначеній в оскаржених рішеннях підставі не існувало в редакції Закону, що діяла на момент укладення іпотечного договору (виникнення спірних правовідносин), то застосовувати таку норму не можна, оскільки це б означало надання їй зворотної дії, що є порушенням вимоги правової визначеності, а посилання на пізнішу редакцію Закону слід кваліфікувати як помилку, що призвела до ухвалення протиправних рішень і є безперечною підставою для їх скасування. 3) Порівняльний юридичний аналіз та системне тлумачення редакції Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. № 4452-VI станом на 23.04.2014 р. (момент укладення спірного іпотечного договору, тобто момент виникнення спірних правовідносин) та редакції цього Закону, на яку посилалися суди в оскаржених рішеннях, свідчать про те, що в першій, пізнішій, редакції перелік підстав нікчемності договорів, що укладені неплатоспроможними банками, істотно розширено й уточнено. Водночас чи може спірний іпотечний договір бути кваліфіковано як «договір, за яким було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій», тобто як нікчемний на підставі пункту 1 частини другої та частини третьої ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. № 4452-VI станом на 23.04.2014 р. (момент укладення спірного іпотечного договору, тобто момент виникнення спірних правовідносин), підставою позову не було, судом першої інстанції та апеляційним судом не розглядалося.
-
Велика Палата
Ткач І.В.
1) Спір про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до Державного бюджету України, в контексті обставин цієї справи, є публічно-правовим. 2) Кошти, сплачені позивачем на підставі постанови Управління Державної служби України з безпеки на транспорті у Харківській області, яка в подальшому рішенням адміністративного суду була визнана протиправною та скасована, коштами, є помилково або надміру зарахованими до Державного бюджету України, відповідно до Порядку № 787. 4) Дотримання процедури, визначеної Порядком № 787 для повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до Державного бюджету України, не заперечує права особи звернутися безпосередньо до суду з позовом про стягнення коштів, помилково або надміру зарахованих до Державного бюджету України.
-
Велика Палата
Пільков К.М.
1) Закон встановлює особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину, зміст якого суперечить інтересам держави і суспільства, або особливі правові наслідки недійсності такого правочину. 2) Суд застосовує двосторонню реституцію як правовий наслідок недійсності правочину. Для цього пред'явлення кожною зі сторін недійсного правочину (заінтересованою особою) окремих реституційних позовних вимог (в тому числі зустрічних), які стосуються повернення / відшкодування всього, що інша сторона (сторони) одержала на виконання такого правочину, за змістом Цивільного кодексу України не вимагається (це було б розширеним тлумаченням відповідної норми Кодексу. Суд має застосувати двосторонню реституцію як наслідок недійсності правочину за реституційною вимогою лише однієї з його сторін (заінтересованої особи), яка стосується тільки повернення / відшкодування відчуженого нею на користь іншої сторони.
-
Велика Палата
Ситнік О.М.
Правозастосування (владна діяльність уповноважених органів публічної влади та їх посадових осіб із організації та забезпечення реалізації права суб’єктами в конкретних життєвих випадках) здійснюється в таких трьох випадках, кожен з яких передбачає втручання в реалізацію права певних правозастосовних органів — суб’єктів застосування права, наділених відповідними владними повноваженнями: 1) коли між суб’єктами правових відносин є спір щодо їхніх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, який вони не можуть вирішити самостійно (напр., спір щодо виконання договору або права власності; правозастосовним органом у цьому випадку виступає, як правило, суд, до якого одна зі сторін спору звертається з позовом чи іншою заявою); 2) коли наявні ознаки правопорушення — невиконання суб’єктом його юридичного обов’язку чи порушення його суб’єктивного права (напр., крадіжка, порушення режиму надзвичайного стану; правозастосовним органом у цьому випадку виступає, як правило, поліція або інший орган охорони правопорядку); 3) коли умовою реалізації права є врахування певних конкретних обставин, що потребують зовнішнього публічно-владного встановлення і контролю (напр., реєстрація шлюбу, отримання паспорту для виїзду за кордон; правозастосовним органом у цьому випадку виступає відповідний орган державної влади, уповноважений на певну офіційну дію або видачу певного офіційного документу).
Ця справа відноситься саме до третього випадку правозастосування, тоді як предметна юрисдикція адміністративних судів поширюється виключно на перший випадок. Водночас системний аналіз частини першої ст. 19 «Справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів» та частини другої ст. 446 «Підсудність справ» ЦПК України свідчить про те, що цю заяву має бути розглянуто саме в порядку цивільного судочинства, оскільки: 1) на відміну від адміністративного судочинства, його предметна юрисдикція поширюється на більш широке коло правовідносин, не передбачає обов’язкового спору (конфлікту), оскарження тощо й обмежується лише справами розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства; 2) на відміну від КАС України. ЦПК України містить пряму вказівку щодо територіальної підсудності — відповідно до частини другої ст. 446 «Підсудність справ» ЦПК України процесуальні питання, пов’язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення. Отже, заява про заміну сторони виконавчого провадження, подана щодо виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.