Доцент
Доктор юридичних наук
Доцент
Поняття змісту еколого-правових договорів: сучасні підходи, 1,5 друк. арк.
3.1
Право природокористування в Україні задеклароване на рівні Основного Закону держави. Поняття права природокористування на сьогодні ні загальним, ні галузевим законодавством не визначено, а тому має велике наукове підґрунтя та є темою для теоретичних досліджень. Відповідно вивчено роботи авторів, чиї наукові праці присвячені визначенню та розкриттю даного поняття та питанням розмежування «природокористування» з суміжними категоріями. Зазначено, що найважливішим етапом формування права природокористування є період конституційного становлення незалежної України, оскільки один із напрямків реформування в нашій державі передбачав напряму закріплення в Основному Законі природних прав громадян, зокрема, екологічних. Вказано – важливим аспектом характеристики права природокористування є його класифікація. На підставі аналізу робіт науковців представлено критерії поділу права природокористування на види та їх характеристики. Беручи до уваги, що важливим аспектом характеристики природокористування є визначення його принципів як основних засад, на яких ґрунтується його правове регулювання в роботі цьому питанню приділено належну увагу. Окрім того зазначено, що раціональне природокористування у більшості випадках розуміється як принцип:- державної політики в екологічній сфері суспільних відносин;- екологічного права;- охорони навколишнього природного середовища;- використання окремих видів природних об’єктів тощо. Зазначено, що сучасний розвиток екологічних відносин у сфері природокористування характеризується появою та вдосконаленням нових інститутів. Прикладом є еколого-правові договори, які стали у свій час надбанням нової незалежної України та які з-поміж іншого стосуються процесів використання (експлуатації) природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки. Також сформульовано проблемні напрямки досліджуваної сфери – зокрема мова екологічного законодавства, значення нормативних визначень і термінів, що в ньому застосовуються. Зазначено, що сфера природокористування у сучасній Україні потребує єдності та однозначності юридичної термінології, зокрема визначень термінів, їх співвідношення, що повинні в тому числі базуватися на вивченні практики та досвіду країн Європи у процесі природокористування відповідними ресурсами. Додатково обґрунтовано та підтримано думки науковців про те, що розробка еколого-правових понять і категорій, їх формулювання та офіційне внесення в чинне законодавство про довкілля, оптимальне застосування в тексті нормативно-правових актів юридичної термінології – це завдання, яке потребує свого невідкладного вирішення для просування ідеї створення на теренах України екологічної держави Європейського зразка. Особливо наголошено на потребі проведення ґрунтовних комплексних наукових досліджень з визначеної тематики, зокрема на галузевому рівні. Досліджено співвідношення правового регулювання раціонального природокористування і охорони довкілля та інших категорій, що є особливо актуальним на нинішньому етапі науково-технічного та постіндустріального розвитку і високому рівні ресурсоспоживання. Серед ефективних охоронних заходів в досліджуваній сфері виокремлено наступні: закріплення екологічних вимог та програм, посилена охорона територій загальнодержавного значення, класифікація земель, лісів, вод за цільовим призначенням, залучення договірних начал до відносин з природокористування, удосконалення механізмів використання об’єктів тваринного та рослинного світів тощо. Підкріплено дані твердження фактичними нормами екологічного законодавства, наведено цілу низку відповідних положень ( показовим є відображення поняття «охорона земель» у Земельному кодексі України). Зроблено висновок, що такі категорії, як «охорона» та «раціональне використання» майже завжди використовуються законодавцем як парні та нероздільні явища. Це, безумовно, свідчить про такі їх спільні ознаки як спрямування, взаємопов’язаність та взаємозалежність. Варто розуміти, що спільність цілей, взаємообумовленість та взаємозалежність лише вказують на особливості характеристик категорій «раціональне природокористування» та «охорона навколишнього природного середовища», проте не роблять їх синонімічними. Це є поштовхом для проведення аналізу понять даних термінів та суміжних із ними понять . Аналіз норм екологічного законодавства дозволяє виокремити ще одну суміжну категорію у сфері охорони природи – захист навколишнього середовища. Захист довкілля є одним із складників національної політики з безпеки та дієвим механізмом державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища. Запропоновано шляхи удосконалення в сфері раціонального природокористування та охорони навколишнього природного середовища, серед яких: внесення доповнень та змін до законодавства щодо досліджуваного питання; вдосконалення економічного механізму фінансування заходів щодо раціонального природокористування та охорони довкілля; вдосконалення механізмів визначення шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства у зазначеній сфері тощо. На підставі проведеного аналізу норм чинного екологічного законодавства та відповідних праць науковців доречно зазначено щодо взаємозв’язку та взаємозалежності раціонального природокористування та охорони навколишнього природного середовища, що прослідковуються в тому числі у приписах відповідних нормативних актів. Також підкреслено, що говорити про єдину правову категорію поки зарано. Наголошено на тенденції в розвитку екологічного законодавства, що закріплює більш широке застосування різноманітних договірних форм в природокористуванні в тому числі раціональному. Підкреслено, що екологічне законодавство доволі тривалий час визнавало договірну форму при використанні природних ресурсів як другорядну, що негативно позначилося на ефективному використанні природних ресурсів. Визначено причини такого стану. Досліджено також наукові роботи де автори визначають роль , місце та інші характеристики дозволів в екологічній сфері. Зазначено, що дозвільне регулювання у сфері природокористування набуває важливого значення в тих випадках, коли для використання певних природних ресурсів через їх особливі характеристики апріорі майже завжди необхідно отримувати відповідні дозволи. Крім того, дозвіл надається на користування певним природним ресурсом, з огляду на що система дозволів у сфері природокористування має різне змістовне наповнення. Зазначено, що відповідно до Плану імплементації Директиви Європейського Парламенту та Ради 2010/75/ЄС запропоновано розроблення проекту Закону «Про інтегрований дозвіл». на здійснення операцій у сфері поводження з відходами». До наведеного вище варто додати, що на практиці існує тісний взаємозв’язок між наданням дозволів на користування природним об’єктом і договірним встановленням природокористування, а тому виникає питання про співвідношення і пріоритетність того чи іншого виду регулювання відносин. У цьому зв’язку слід зазначити, що є загальновизнаним і в законодавстві й науці приватного права щодо проведення декількох специфічних класифікацій договорів за різними критеріями, серед яких вирізняються, так би мовити, чисті, змішані й комплексні договори. На нашу думку, спираючись на висновки правників договори оренди, зокрема вод (водних об’єктів) слід визначати не як комплексні, а як змішані, бо вони застосовуються, підкреслюємо, в рамках однієї галузі права – екологічної. Викликає інтерес й те, як проблема співвідношення договірного й дозвільного регулювання раціонального природокористування вирішується на практиці. Надано можливість ознайомитися з правовими позиціями Верховного Суду з зазначеного питання. Проведений аналіз законодавства показав необхідність розширення сфери застосування договірної форми використання природних ресурсів ( землі, лісів, вод, надр, тваринного світу та ін.), яка забезпечує найбільш повну самостійність та ініціативу природокористувачів, їх юридичну рівність, що сприяє в свою чергу більш ефективному та раціональному використанню основних природних ресурсів в сучасних умовах, а це диктує необхідність спеціального правового регулювання договірних відносин, що виникають в процесі користування природними ресурсами Аналіз чинного законодавства про договори на користування природними ресурсами показує, що правове регулювання договірних відносин потребує удосконалення. Таке удосконалення доцільно здійснювати в певних напрямах. Наголошено, що в результаті опрацювання норм передусім екологічного законодавства національного та міжнародного рівнів, судової практики та загальнотеоретичних наукових положень в спектрі права загального водокористування сформульовано певні висновки : щодо проблем забезпечення реалізації права загального водокористування; особливостей використання прибережних захисних смуг як передумови реалізації права загального водокористування; щодо практики вирішення спорів у сфері захисту права загального водокористування в Україні та за її межами. Так, зокрема наголошено, що діяльність судів в сфері захисту екологічних прав за умов судової реформи набуває суттєвого значення. Спостерігається зростання кількості звернень громадян в суди в тому числі по досліджуваним проблемам, збільшується і кількість справ що розглянуті. Не останню роль у цьому відіграє і наявність у нормативно-правових актах певних недоліків. Тому законодавцю слід звернути увагу на необхідність удосконалення законодавства у сфері забезпечення реалізації екологічних прав громадян, а саме здійснення ними загального водокористування. Аргументовано відповідні пропозиції, щодо удосконалення водного законодавства - внесення змін та доповнень саме до Водного кодексу України.
Звіт затверджений на засіданні кафедри
Протокол № від