ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ЗВІТ ВИКЛАДАЧА
Кафедри конституційного права України
НАЦІОНАЛЬНОГО ЮРИДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
ЗА 2024 РІК

Доцент

кандидат юридичних наук

доцент

Публічна влада та права меншин в умовах європейської інтеграції України

Україна, проголосивши себе на конституційному рівні демократичною і правовою державою, прагне створити умови для рівноправного розвитку та активної всебічної участі у соціальному, економічному, політичному та духовно–культурному житті громадян України всіх національностей. Демократична держава повинна не лише поважати етнічну, мовну та релігійну самобутність будь–якої особи, яка належить до національної меншини, але і створювати умови, що дозволяють виражати, зберігати таку самобутність. Разом з тим, у рекомендованих у 2022 р. Європейською Комісією семи кроках щодо вступу до Європейського Союзу, наголошено щодо необхідності реформування українського законодавства про національні меншини відповідно до стандартів Союзу. На цьому шляху 13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про національні меншини (спільноти) України», з метою визначення суспільних відносин щодо забезпечення прав і свобод представників національних меншин (громад) України відповідно до міжнародних документів про права національних меншин, а згодом відповідно до Висновків Венеційської комісії За демократію через ще й вносила зміни до нього (вересні та грудні 2023 р.). Важливо підкреслити унікальність українського випадку вступу до ЄС, оскільки після повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року Україна опинилася в стані війни і має швидко виконати вимоги Єврокомісії для вступу. Союз. Зокрема, це стосується питання виконання Україною Копенгагенських критеріїв приєднання щодо забезпечення прав меншин. Тому проблема забезпечення прав національних меншин є дуже актуальною на даний час в Україні. Ще в 1990-х роках Україна була досить колоритною країною в питаннях мови, національного складу, релігії, ставлення до історії, поглядів на майбутнє. В Україні було два сценарії прощання з СРСР. Перший «прибалтійський», який був характерний для Західної України, де популяризувався повний розрив з радянським минулим, процес декомунізації, нові політичні лідери. Другий сценарій був «пострадянський», у південних і східних регіонах, де процес декомунізації майже не відбувся, а колишня комуністична партія залишилася при владі. Такий компроміс бачимо в положеннях ст. 10 Конституції України, в якій закріплюється державний статус української мови, а російській та іншим мовам національних меншин гарантується можливість розвитку і застосування в різних сферах суспільного життя. З 2014 року в усіх регіонах починає розвиватися «балтійський» напрямок гуманітарної політики. Зокрема, це процеси декомунізації, заборони комуністичної партії, процеси люстрації чи очищення влади. Головною метою гуманітарної політики України (зокрема національно-етнічної, релігійної) була консолідація українського суспільства навколо спільної української національної культури, державної мови, релігії, поглядів на історію тощо. У цей період змінилося національне та гуманітарне законодавство У 2022 р. Єврокомісія рекомендувала Україні 7 кроків на шляху вступу України до ЄС, одним з яких є оновлення законодавства про національні меншини. Українським парламентом 13 грудня 2022 р. було прийнято Закон України «Про національні меншини (спільноти) України», який було розроблено з метою визначення особливостей суспільних відносин щодо забезпечення реалізації прав і свобод особами, які належать до національних меншин (спільнот) України. Закон є одним з «євроінтеграційних» законопроєктів, прийняття яких сприяє виконанню рекомендацій Єврокомісії щодо подальшої перспективи членства України в Європейському Союзі. Новий закон про національні меншини у своїх положеннях переважно імплементує норми міжнародних документів про захист прав меншин, учасницею яких є Україна. Зокрема Декларації про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин від 18 грудня 1992 р., Рамкової конвенції про захист національних меншин від 1 лютого 1995 р., Європейської хартії регіональних мов або мов меншин від 5 листопада 1992 р. Що стосується ситуації з правами меншин з лютого 2022 р. , то слід констатувати, що погіршилося становище тих етнічних груп, які були змушені залишити місця постійного проживання внаслідок бойових дій або перебували під окупацією. Наприклад, з 2014 року і дотепер майже всі поселення греків у Надазові перебувають під окупацією. Гуманітарна ситуація грецьких поселень у Донецькій та Маріупольській областях, де до окупації проживало близько 100 тисяч греків, є катастрофічною. Майже всі їхні міста та села були знищені, а їхній центр також був зруйнований у Маріуполі під час російського бомбардування. Ми запитали біженців греків за національністю з Маріуполя: Яка доля вашої меншини? Вони відповіли, що значна частина емігрувала до Греції, частина залишилася в окупації, інші переїхали в інші регіони України чи країни Європи.

• Представника Уповноваженого в системі судоустрою з права на справедливе правосуддя та представництва в Конституційному Суді України (Лист від 04.11.2024 № 1232)
  Уповноваженим розглядається питання стосовно надання доктринально-правововоі позиції правових підстав доцільності внесення до Конституційного Суду України конституційного подання щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 424 ЦПК України. доцільності підготовки та внесення до Конституційного Суду України конституційного подання про визнання такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). З приводу питань, що відносяться до компетенції фахівців кафедри конституційного права України та кафедри адміністративного права можемо зазначити таке. В основі рішення про доцільність внесення до Конституційного Суду України конституційного подання щодо відповідності Конституції України положень закону, у даному випадку мова йде про частини третьої статті 424 ЦПК України, лежать питання презумпції конституційності нормативно-правових актів та критеріїв їх конституційності. Доцільність внесення до Конституційного Суду України конституційного подання щодо відповідності Конституції України (конституційності) ґрунтується на презумпції конституційності нормативно-правових актів. Так, в науці конституційного права виокремлюють два аспекти презумпції конституційності нормативно-правових актів (за С. В. Різником): 1) формальний і 2) субстантивний (матеріальний, змістовний) . Що стосується формального аспекту, то відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Процес оцінювання конституційності нормативних актів полягає в перевірці їх відповідності Конституції України за допомогою тлумачення приписів нормативного акту і Конституції України з наступним застосуванням формальних (конституційних приписів) і змістовних (конституційних норм, принципів, цінностей) критеріїв конституційності нормативних актів . Щодо критеріїв конституційності нормативно-правових актів: Об'єктивну конституційність (неконституційність) нормативного акта, яка не встановлена відповідними суб'єктами, й офіційну конституційність (неконституційність) виокремлює С. В. Різник. Остання вимагає підтвердження її відповідним рішенням Конституційного Суду України . Відповідно до ч. 1 ст. 152 Конституції України «Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності». Основоположним принципом (критерієм конституційності нормативно-правових актів), яким керується Конституційний Суд України, здійснюючи конституційний контроль, є принцип верховенства права, який знайшов своє втілення у принципі верховенства конституції . Зокрема, на останній тезі наголошує Конституційний Суд України, вказавши, що приймаючи Закон України «Про всеукраїнський референдум» Верховна Рада України шостого скликання вийшла за межі своїх конституційних повноважень, що не узгоджується з принципом верховенства права, зокрема з положенням про те, що «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй вирішуючи порушені в конституційному поданні питання, виходить із того, що застосовними у цій справі є принцип верховенства права, відповідно до якого «Конституція України має найвищу юридичну силу» . Принцип верховенства права та його складові неодноразово розглядалися Конституційним Судом України. Наприклад, у Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004 (справа про призначення судом більш м’якого покарання) орган конституційного контролю зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві» (абзац другий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини) . Також Суд і визначив матеріальні складові принципу верховенства права, - а саме, вказав, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. І оскільки ці категорії є не тільки юридичними, а й перш за все моральні, КСУ прийшов до висновку, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства та легітимовані суспільством. Саме тому таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Також окремо орган конституційної юрисдикції підкреслив значення справедливості як однієї з ключових елементів принципу верховенства права, зазначивши, вона є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Вважаємо за необхідне зупинитися також на досліджені права на судовий захист, передбаченого ст 55 Конституції України. Конституційний Суд України вважає, що держава, виконуючи свій головний обов’язок – утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ч. 2 ст. 3 Конституції України) – повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини (абз. перший пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 1 червня 2016 р. № 2-рп; абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 24 квітня 2018 р. № 3-р/2018).). У рішенні Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 р. № 9-рп/2012 (справа про рівність сторін судового процесу) зазначається, що «конституційні права і свободи є фундаментальною основою існування та розвитку Українського народу, а тому держава зобов’язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для їх реалізації. Відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними, а це є недопустимим у правовій державі» (абз. 4 підп. 2.1 п. 2). «Забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створять реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод» (абз. 4 підп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 24 грудня 2004 р.)

• International Conference "Crimes of the Socialist State and Post-Socialist Legal Reactions in Eastern Europe" 07.05.2024 Ostrecht, Germany
• International Workshop “The University as a Battleground – The Dilemmas of Ukrainian Higher Education in a Global Context” 09.05.2024 Central European University, Будапешт Угорщина
• Всеукраїнська науково-практична конференція з нагоди дня Конституції України 20.06.2024 Львів Україна
• International Workshop “Protection of the Rights of National Minorities and Indigenous Peoples in Ukraine on the Way to Approach EU Standards” 01.07.2024 Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого Україна
• International Conference Legal and Scientific (R)evolution: The Role of European Integration 24.09.2024 - 26.09.2024 м. Каунас, Університет Вітовта Великого Литва
• International Workshop “EU Accession and the Protection of Minorities in Ukraine” (online) 10.10.2024 European University Institute (EUI), Флоренія Італія
• Міжнародна конференція «Конституційно-правові засади інтеграції до Європейського Союзу» (ХVІІ Тодиківські читання) 14.11.2024 Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого Україна

В рамках діяльності ГО "Асоціація викладачів громадянсьої освіти" співпрацюю із Міжнародною фундацією виборчих систем (IFES); Virtual Ukraine Institute for Advanced Study; CEFRES—French Research Center in Humanities and Social Sciences

член робочої групи в рамках Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого щодо реалізації проєкту Erasmus+ KA2 «Модернізація юридичної освіти для підтримки європейської та євроатлантичної інтеграції України» [EU4UA] (проєкт реалізується спільно із університетами України, Польщі і Литви, координатор від України - Львівський національний університет імені Івана Франка), наказ ректора від 23 листопада 2023 року № 301; член дослідницької групм Націлнального юридичного університету імені Ярослава Мудрого щодо проводення дослідження в межах Проекту «Підтримка реформ в Україні на шляху до ЄС», яке здійснюється спільно із Інститутом Європейського університету у Флоренції та Генуезьким університетом; стипендіат Virtual Ukraine Institute for Advanced Study, 2023.

23–27 вересня 2024 року брав участь у навчальному візиті на юридичному факультеті Університету Вітовта Великого в рамках Erasmus+ Ka2 Capacity Розбудова проекту вищої освіти «Модернізація юридичної освіти для Підтримки європейської та євроатлантичної інтеграції України (EU4UA)»; пройщов у Тренінговому центрі "Виховання доброчесності" підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників за темою "Актуальні напрями підготовки здобувачів вищої освіти у сфері правоохоронної діяльності нової генерації.